Ніхто не забутий, ніщо не забуте…

Про це не можливо сказати,
Мовляв, було це давно.
Перед очима батько, і мати,
І Україна, і село.
Про це не можливо мовчати,
В таке не повірять вовік,
Що багаті українські ниви
Народили 33 рік!!!

Три Голодомори, що їх зазнала Україна під час панування комуністичного режиму, — це найжорстокіші заплановані злочини в історії людства. Ніякі війни та нищення народів не зрівняються з масштабністю виморювання українського населення, що жило в країні з найродючішими грунтами, на землі своїх предків, які одними з перших освоїли рільництво і зуміли завдяки праці на землі домогтися достатку. Таку страшну сторінку в нашій історії ми не маємо права забути.

Щорічно в останню суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів і політичних репресій. Серед них наймаштабнішим став голод 1932-33 років. І хоча в північних районах і зокрема на Дубровиччині голоду не було, ми все ж повинні пам’ятати цю жахливу сторінку нашої історії. У зв’язку з цим, Дубровицькою міською радою було оголошено про проведення науково-пошукової роботи на тему: «Голодомор 1932-1933 років» серед шкіл міста. Під час перегляду матеріалів найращою було визнано працю ліцеїстів Дубровицького НВК. Винагородою за перемогу стала поїздка-екскурсія до Національного музею «Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні» у м. Києві за сприянням міського голови Кузьмича А.Л. 80 років минуло від тих страшних подій, а шрами загоюються і до нині. У музеї було представлено велику кількість предметів побуту, знарядь праці, їжі та свідчень очевидців тих жахливих подій. Атмосфера музею, де саме в цей день виставлялися дитячі роботи на тему голоду 1932-33 років, допомогла ще краще збагнути всі негативні наслідки сталінського режиму і змусити справді цінувати те, що ми маємо.

Ще однією важливою датою є 6 листопада – визволення Києва від німецько-фашистських загарбників. Тому доречним було відвідати музей ВВВ та виставку військової техніки під відкритим небом. Крім серйозної сторони нашого візиту до столиці ми отримали масу незабутніх емоцій і побачили Київ, таким, яким він є: золоті куполи Києво-Печерської лаври, постійний рух, шум, затори, Хрещатик, Батьківщина-Мати, Дніпро, метро. Ті вільні години не були проведені даром, а після обіду, коли над столицею повисла дощова завіса, ми стомлені і щасливі відправилися додому.

Кафедра суспільно-гуманітарних наук

Берестень Аліна, Берестень Вікторія (група ІФ-2)