Сторінка психолога, соціального педагога

Соціально-психологічна служба:

Практичний психолог – Євпак Любов Григорівна

Життєве кредо:

«Життя – це дар, а дар потрібно розвивати, цінити, берегти!»

Прорфесійне кредо:

«Сила вчителя – у його одвічному
бажанні самовдосконалюватися,
вчитися самому, змінюватися,
бути в безперервному пошуку, а
сила психолога – у його одвічному
бажанні допомогти…»;    

«У кожній дитині бачити неповторну творчу особистість»

Проблема над якою працює:  «Психологічна взаємодія учасників навчально-виховного процесу – як важлива умова високої результативності навчання».

Соціальний педагогБілотіл Мирослава Олегівна

Соціальний педагог – це людина, яка покликана об’єднати усі зусилля сім’ї, школи, громадськості задля надання допомоги дитині.                             Основа роботи : освітлення душі особистості, підготовка її до життя, професійної мобільності та сприяння швидкій адаптації.

Життєве кредо:

“Не кажи світові про те, що ти хочеш зробити – покажи як ти робиш”

Професійне кредо:

Потрібно уміти бачити та розкривати потенційні можливості кожної особистості. Розумом – направляти , а почуттям – урівноважувати!

Проблема над якою працює:

Педагогічний колектив, як об’єкт соціально-педагогічної діяльності.

Як пройти крізь труднощі і зберегти психічне здоров’я

Протягом життя кожен і кожна з нас стикається зі складними ситуаціями – від проблем в особистих стосунках до світових криз. Одна із властивостей, яка допомагає нам їх пережити – це психологічна стійкість або відновлюваність (resilience).

Що таке психологічна стійкість

 Психологічна стійкість характеризує нашу здатність справлятися зі скрутою, травмами, трагедіями, загрозами або значними джерелами стресу – такими як проблеми у сім’ї та стосунках, серйозні розлади здоров’я, стреси на роботі або фінансові труднощі. Що більш стійкою є психіка, то краще ми можемо долати ці труднощі, і тим кращі наші шанси відновитися після негараздів і травми. 

Важливо розуміти, що стійкість – це не про те, щоби “зберегти обличчя”, замовчувати свої переживання, чи вдавати, що все гаразд, коли вам складно. Це також не про те, щоби “бути сильним” і долати усі проблеми самотужки. 

Дуже часто це діє якраз навпаки. Що краще ми усвідомлюємо наші потреби та емоції, що більше дозволяємо собі відчувати їх, а в разі потреби – звертатися по допомогу, тим більш ми є психологічно стійкими. І тим простіше нам буде відновитися після негараздів. 

Крім цього, психологічна стійкість – це те, що дозволяє нам особистісно зростати. Вона не є рисою чи властивістю психіки, притаманною окремим людям, а включає особливий  спосіб мислення, поведінки та реакцій на події, який можна розвинути. Американська Психологічна Асоціація виділяє такі складові довгострокового розвитку психологічної стійкості: 

  • Будувати довірливі та стосунки прийняття у родині, з друзями, у громаді та різних групах. 
  • Ставити перед собою реалістичні цілі та рухатись до них маленькими кроками, бути активними та приймати рішення, хай навіть із невеликих питань.
  • Турбуватися про себе, розвивати позитивне сприйняття себе та шукати можливості краще себе пізнати.
  • Знаходити позитивні способи долати стрес – фізичні вправи, хобі тощо.
  • Працювати над власним мисленням, щоби не сприймати кризу як неподоланну проблему, ставитися до змін як до частини життя, бачити ширший контекст подій та позитивну перспективу.

Що загрожує нашому психічному здоров’ю у час труднощів

 Що більше ви працюєте над своєю психологічною стійкістю, то простіше вам буде пережити труднощі та подолати стрес. Проте складні часи не попереджають про своє настання, а труднощі трапляються з нами незалежно від того, чи ми вже встигли підготуватися і розвинути психологічну стійкість. Частіше буває навпаки: ми задумуємось про свою здатність переживати труднощі і відновлюватись після них вже після того, як зіткнулися із негараздами. 

При цьому психіка кожної людини – унікальна, тому для кожної і кожного з нас складними чи травмуючими будуть різні фактори та досвід. 

Наприклад, під час економічної кризи для когось найбільшим стресом буде невизначеність, відсутність контролю над ситуацією. Він чи вона відчуватиме надмірний тиск відповідальності – за родину або своїх працівників. Іншу людину у той же період найбільше турбуватиме брак захисту і турботи, страх опинитися у скруті. 

Під час хвороби, карантину чи навіть декретної відпустки нас може травмувати виключеність із суспільства та ізоляція. А для когось, навпаки, більший стрес спричинять сенсорні перевантаження й необхідність постійно бути в оточенні людей. Під час різних подій ми можемо відчувати сум, горе, тривогу за близьких, або порушення наших особистих кордонів, знецінення наших потреб. Ці реакції можуть бути цілком нормальними, але при великій інтенсивності можуть загрожувати нашому психічному здоров’ю. 

Головне, що ми маємо усвідомлювати – немає якогось правильного переліку подій, почуттів чи емоцій, які ми маємо переживати, щоби вважати це труднощами. Важливо – прислухатися до себе й довіряти собі, дозволяти собі відчувати те, що ми відчуваємо.

Якщо ж вам здається, що іншим зараз важче, – це хороший привід подивитися позитивно на своє становище, але не причина знецінювати власний досвід чи вважати свій біль і переживання недостатньо серйозними чи не вартими уваги. 

Як допомагати собі у важкі часи

Стійкість можна розвивати протягом усього життя, у тому числі за допомогою різних практик та інструментів. Тому з часом ви можете навчитись легше проходити через труднощі. Є кілька практичних способів підтримати себе та своє психічне здоров’я, коли ви проживаєте важкий період:

  • Фокусуйтесь на тому, що можете контролювати. Плануйте повсякденні справи та дотримуйтесь плану, приймайте маленькі рішення. 
  • Зменшіть потік новин: у час, коли всі переймаються та обговорюють одну тему, вимикайте телевізор та обмежуйте користування соціальними мережами.
  • Зробіть свій внесок у хороші справи. Знайдіть спосіб допомогти тим, хто цього потребує. Якщо не маєте ресурсу для великої діяльності – сконцентруйтеся на своєму оточенні. Зробіть комплімент другу або принесіть каву для колеги. Це допоможе впоратись із негативом ситуації. 
  • Підтримуйте зв’язок з іншими людьми у вашій громаді чи родині. Під час значних криз підтримка людей, які проживають ту ж ситуацію, допоможе вам впоратись із труднощами. 
  • Дозвольте собі відчувати. Це нормально – бути сумним, розчарованим. Якщо вам це потрібно – дозвольте собі поплакати. Вираження, а не консервація, негативних емоцій дозволить вам почуватися краще. 
  • Облаштуйте комфортне середовище. Оточіть себе речами, які допомагають почуватися добре. Це включає ваші улюблені фільми, смачну їжу чи приємне хобі. 
  • Зменшуйте напругу в тілі. Коли ми у стресі, це часто передається напругою м’язів. Практикуйте дихальні вправи, медитацію на розслаблення або майндфулнес. 

Поради батькам, спрямовані на збереження психологічного й фізичного здоров’я в період пандемії  COVID-19

Тривалі карантинні заходи загострили багато соціально-психологічних моментів, пов’язаних із впровадженням дистанційного навчання. Серед учасників освітнього процесу й досі підвищені рівні тривоги та стурбованості щодо можливої зміни сталого ритму життя.

Пропонуємо декілька порад батькам, спрямованих на збереження психологічного й фізичного здоров’я

Поговоріть з дитиною про коронавірус та обмеження, пов’язані з ним. Повернення до школи не є таким, як раніше, адже через карантин з’явилися нові правила, до яких діти ще не звикли. Саме тому необхідно обговорити ситуацію щодо захворювання на коронавірус, повідомити про обмеження та засоби захисту, їх необхідність.

Проводьте з дитиною більше часу разом. Необхідною психологічною розрядкою для дитини після напруженого та складного шкільного дня є спільне дозвілля. У вихідні це можуть бути рухливі ігри, похід, екскурсія, а в будні достатньо приділити дитині хоча б 30 хвилин для бесіди, інтелектуальної гри, прогулянки.

Спілкуйтеся з дитиною на емоційному рівні. Щоб створити довірливу атмосферу в бесіді з дитиною та уникнути її роздратування, не питайте як пройшов день, які оцінки дитина отримала. Краще спитати що її вразило, який найбільш яскравий момент, що її турбує та чи потрібна допомога.

Підтримайте та допоможіть пристосуватися до звичного навчального режиму, зробіть акцент на приємних моментах: зустріч з друзями, пізнання нового, улюблені дисципліни та вчителі. Враховуючи дистанційне навчання та канікули, дитині важче, ніж звичайно, пристосуватися до нового навчального року.

Допоможіть дитині підготуватися до навчання: разом наведіть порядок на столі, розподіліть речі і предмети для школи. Це призведе до «порядку» думок і налаштує школяра на робочий лад.

Запропонуйте свою допомогу дитині у разі необхідності. Дитина повинна розуміти, що за потреби ви можете допомогти їй з проблемним завданням, підказати рішення складної ситуації або просто вислухати без осуду та підтримати.

Бережіть себе та своїх близьких!

Назад до школи: поради для вчителів

Для вчителів початок нового навчального року під час пандемії додає нових викликів.

Як налаштувати дітей на навчання, а ще зберегти свій спокій та рівновагу?

Маємо для вас декілька порад:

спілкуйтеся з батьками учнів: під час кризи в охороні здоров’я та нестачі соціальної взаємодії, життя учнів змінилося. А ще деякі з них можуть не мати робочого простору для навчання онлайн. Це може бути причиною зниження мотивації. Розмова з батьками учнів допоможе краще зрозуміти та підтримати дитину;

взаємодійте позитивно: це мотивує учнів. Наприклад, дякуйте учням за роботу на заняттях, запитайте про їхніх домашніх улюбленців або про хобі та їхні інтереси. Використовуйте принцип — 5 п’ять позитивних взаємодій для кожної негативної;

упевніться, що учні не відчувають стигми чи не поширюють її: поясніть дітям, що коронавірус не є приводом, аби негативно оцінювати людей за виглядом, походженням чи мовою. Діти вони повинні відчувати, що можуть безпечно розповісти про це дорослим, яким вони довіряють.

Не забувайте піклуватися про себе: адже ваша рівновага та спокій — ще один спосіб показати вашим учням, що вони у безпеці та налаштувати їх на навчання.

Діти 6 – 9 років (насправді, діти будь-якого віку, але діти цієї вікової категорії – особливо) мають потребу (окрім базових – безпеки, любові, розвитку):

У відчутті належності до сім’ї, класу, групи. На питання, які турбують дитину важливо відповідати, ініціативу – підтримувати, успіхи і починання заохочувати.

У підтримці, бо коли не отримують схвалення або стикаються з поразкою, часто відступають. Всілякі схвалення підтримують самооцінку, стають платформою для подальшого зростання. Але важливо, щоб ми звертали увагу на реальні досягнення, робили акцент на тому, що дитина сама доклала зусиль та отримала задоволення від процесу – саме тому результат вийшов чудовий. Важливо відчувати різницю між похвалою та підтримкою. Похвала – оціночна, у ній часто звучать слова – гарний/кращий, а підтримка робить акцент на зусиллях дитини. Від похвали діти починають залежати, а підтримка – додає їм упевненості та сил, вона важлива і приємна, але не викликає залежності.

У спокійному будуванні кордонів, чіткому визначенні правил, зупинці агресії, захисті від тролінгу, проясненні ситуації.

У безпеці – фізичній, емоційній, кордонів особистості.

У контакті з авторитетом. Дитині цієї вікової категорії потрібен (окрім батьків) дорослий друг-наставник, тьютер. Але важливо пам’ятати, що якщо такий контакт раптово переривається або змінюється тональність – у дитини виникає відчуття, що її зрадили.

У довірі. Якщо дитина раптом в особистому контакті ділиться приватною інформацією, важливо дякувати за довіру і зберігати етику довіри.

У контролі. Якщо завдання є, його потрібно перевірити. Якщо правило встановлено, за його виконанням треба стежити.

У неупередженості. Поганих дітей не буває, є діти, яким погано.

У грі, можливості грати. Це – можливість зберегти контакт з творчим потенціалом.

ЗНО та ДПА – СИТУАЦІЯ ТРИВОЖНА, АЛЕ БЕЗПЕЧНА

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Спочатку підготуйте місце для занять: приберіть зі столу зайві речі, зруч­но розташуйте необхідні підруч­ники, посібники, зошити, папір, олівці. Можна ввести в інтер’єр кімнати жов­тий і фіолетовий кольори, оскільки вони підвищують інтелектуальну активність. Для цього буває достатньо якоїсь картин­ки в цих тонах.

Складіть план занять. Плануючи кожен день підготовки, необхідно чітко визначити, що саме сьогодні вивчатимете. Не взагалі: «трохи позаймаюся», а які саме розділи і теми.

Почніть зі складнішого, з того розділу, який знаєте найгірше. Але якщо вам важко «розгойдатися», можна почати з того ма­теріалу, який найбільш цікавий і приємний. Можливо, поступово увійдете до робочого ритму, і справа піде.

Чергуйте заняття і відпочинок, скажімо, 40 хвилин занять, потім 10 хвилин — пе­рерви. Можна у цей час помити посуд, полити квіти, зробити зарядку, прийняти душ.

Не треба прагнути до того, аби прочитати і запам’ятати напам’ять увесь підручник. Корисно структурувати матеріал, складати плани, схеми, причому бажано їх записува­ти. Плани корисні і тому, що за ними легко повторити якийсь матеріал.

Як запам’ятовувати матеріал. Психологи встановили, що наша оперативна пам’ять при одночасному сприйнятті здатна утри­мати і потім відтворити в середньому лише сім об’єктів. Тому матеріал краще розби­ти на смислові шматки, бажано, аби їх було не більше семи. Смислові шматки матеріалу необхідно укрупнювати й уза­гальнювати, виражати головну думку од­нією фразою.

Не слід квапитися, за будь-яку ціну запам’ятовувати складний текст, не ро­зібравшись у його внутрішніх зв’язках, не зрозумівши міркувань автора. Серед другорядного потрібно виявити найголов­ніше.

Використовуйте асоціації. Метод ло­кальної прив’язки полягає у побудові для ряду, що запам’ятовується, об’єктів іншого ряду — опорного, з добре знайомих або легких для вивчення об’єктів. Таким опор­ним рядом може бути послідовність кімнат у вашій квартирі, будинків на вашій вулиці тощо. Людина спочатку заучує опорний ряд, а потім використовує його елементи, аби зіставити з ними елементи заучува­ного ряду. Отже, якщо в матеріалі мало внутрішніх зв’язків — озирніться довкола. Уявіть обстановку, в якій ви вивчали ма­теріал, і ви пригадаєте його, адже отримані одночасно враження запускають механізм згадування.

Як повторювати? Перекажіть текст своїми словами, і ви легше його запам’ятаєте, аніж просто прочитавши багато разів, — адже це активна розумова праця. Загалом, будь-яка аналітична робота з текстом дозволяє краще його запам’ятати. Це може бути пе­рекомпонування матеріалу, знаходження парадоксальних формулювань для нього, залучення контрастного фону або матеріалу тощо.

Конспектування. Виявляється, текст мож­на сильно скоротити, представивши його у вигляді схеми — «зірки», «дерева», «дуж­ки» тощо. При цьому сприйняття та якість запам’ятовування значно покращуються че­рез образність запису.

Таким чином, вам необхідно розбити великий текст не більш ніж на 7 частин, зв’язати ці частини між собою, виділити опори (слова і думки, що стоять за ними) і завчити їх.

У системі заучування матеріалу важливу роль відіграє повторення.

Виконуйте якомога більше різних опуб­лікованих тестів з якогось предмета. Ці тре­нування ознайомлять вас із конструкціями тестових завдань.

Тренуйтеся із секундоміром у руках, за­сікайте час виконання тестів. Готуючись до іспитів, ніколи не думайте, що не впораєтеся із завданням, а навпаки, подумки малюйте собі картину тріумфу.

Залиште один день перед іспитом на те, аби знову повторити всі плани відповідей, ще раз зупинитися на складніших питаннях.

ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ПСИХОЛОГІЧНО

Для того, щоб у кризовій ситуації не втра­чати голови, необхідно не ставити перед собою надзавдань і надмети. Не варто че­кати, доки ситуація стане катастрофічною. Починайте готуватися до іспитів заздалегідь, помалу, по частинах, спокійно.

Якщо дуже важко зібратися з силами і з думками, спробуйте запам’ятати спочатку найлегше, а потім переходьте до вивчення складного матеріалу.

Щодня виконуйте вправи на зняття на­пруження, втоми, на розслаблення.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВТОМИЛИСЯ ОЧІ?

Виконайте дві будь-які вправи:

  • погляньте по черзі вгору-вниз (25 с), ліворуч-праворуч (15 с);
  • напишіть очима своє ім’я, по батькові, прізвище;
  • фіксуйте погляд то на віддаленому предметі (20 с), то на аркуші паперу перед собою (20 с);
  • намалюйте очима квадрат, трикут­ник — спочатку за годинниковою стрілкою, потім навпаки.

РЕЖИМ ДНЯ

Поділіть день на три частини:

  • готуйтеся до іспитів 8 годин на день;
  • займайтеся спортом, гуляйте, сходіть на дискотеку, потанцюйте — 8 годин;
  • спіть не менше 8 годин, якщо хочете чи треба, влаштуйте собі тиху годину після обіду.

ЯК КРАЩЕ ХАРЧУВАТИСЯ

Харчування має бути 3—4-разовим, ка­лорійним і багатим на вітаміни. Споживайте волоські горіхи, молочні продукти, рибу, м’ясо, овочі, фрукти, шоколад. Ще одна по­рада: перед іспитами не слід наїдатися.

ЯК ЛЕГШЕ ЗАПАМ’ЯТОВУВАТИ

  1. Не завжди що більший обсяг матеріалу, то важче його запам’ятати. Великий уривок вивчати корисніше, ніж короткий вислів.
  2. Запам’ятати легше те, що розумієш.
  3. Розподілене заучування краще від кон­центрованого. Учіться з перервами, а не все підряд, краще помалу, ніж одразу.
  4. Більше часу витрачайте на повторення по пам’яті. Це ефективніше за просте бага­торазове читання.
  5. Якщо працюєте із двома матеріала­ми — великим і меншим — розумно почи­нати з більшого.

ЯК ПІДТРИМАТИ ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ

  1. Чергуйте розумову і фізичну працю.
  2. У гімнастичних вправах перевагу слід віддавати перекиду, свічці, стійці на голові, оскільки посилюється притік крові до клітин мозку.
  3. Бережіть очі, робіть перерву кожні 20-30 хвилин (відвести очі від книги, поглянути вдалину).
  4. Мінімум телепередач та роботи за комп’ютером!

ЯК УНИКНУТИ ХВИЛЮВАНЬ

  1. Запишіть на аркуші паперу, що вас не­покоїть. Покладіть його під подушку або в ящик столу на сім днів. Доти, можливо, проблема вирішиться сама собою або її вже розв’яжете ви.
  2. Запитаєте себе: «Чи допомагає хвилю­вання впоратися із ситуацією?». Коли ви зро­зумієте, що ні, придумайте щось, що дійсно могло б зарадити.
  3. Якщо ви можете порадитися з батька­ми, зробіть це. Попросіть їх підтримати вас. Якщо ви не можете поговорити з батьками, знайдіть іншого дорослого, якому ви довіряє­те, і поговоріть з ним або нею. Удвох ви, напевно, придумаєте розумний план, як впо­ратися з вашими хвилюваннями.
  4. Пам’ятайте: занепокоєння — це емоція, а не метод вирішення проблем.
  5. Якщо ваші переживання стали нав’язливими, зверніться до шкільного психолога.

Правопорушення – пустощі чи кримінальна відповідальність

Нині зростання рівня злочинності є однією з болючих проблем нашого суспільства. Зараз уже нікого не дивує наявність охорони не тільки в комерційній організації чи державній установі, а й у під’їзді житлового будинку чи у школі. Проте це насправді цілком виправдані заходи безпеки у відповідь на сучасний стан злочинності в країні. Як це не парадоксально звучить, подекуди вже не школярів потрібно захищати від злочинців, ­ вони самі дедалі частіше стають правопорушниками. Справді, частка правопорушень, вчинених підлітками, нині становить 10% від загальної кількості злочинів, знижується вік неповнолітніх правопорушників, зростає кількість тяжких злочинів серед цієї вікової категорії тощо.

Відповідальність неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли 18-річного віку, передбачена кримінальним, адміністративним та іншим законодавством.

Так, кримінальній відповідальності підлягають особи, які до вчинення злочину досягли віку 16 років (ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу України, далі – КК). Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності.

Закон також (ч. 2 ст. 22 КК України) передбачає і знижений вік кримінальної відповідальності. Ідеться про осіб у віці від 14 до 16 років. Ці особи підлягають кримінальній відповідальності за такі види злочинів, як: вбивство (ст.ст. 115-117 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, частина третя статтей 345, 346, 350, 377, 398), зґвалтування (ст. 152), хуліганство (ст. 296) та інші.

Зниження віку кримінальної відповідальності законодавець обумовив перш за все тим, що особа уже в 14-річному віці усвідомлює суспільну небезпечність і протиправність злочинів, які вказані в ч. 2 ст. 22 КК . Крім того, серед підлітків ці злочини досить поширені, і більшість з них тяжкі, представляють підвищену суспільну небезпечність.

Особи  у віці від 11 до 14 років не можуть бути суб’єктами злочину, оскільки не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Проте, ч. 2 ст. 97 КК визначає, що до цих осіб все ж таки можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру з дотриманням таких умов: по-перше, неповнолітньому виповнилось 11 років; по-друге, ця особа вчинила діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого особливою частиною КК.

         Згідно ст. 105 КК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. 

Відповідно до ст. 98 КК, до неповнолітніх застосовуються лише такі основні види покарань:

1)    штраф;

2)    громадські роботи;

3)    виправні роботи;

4)    арешт;

5)    позбавлення волі на певний строк.

Отже, не будьте безпечними – відповідальність стосується кожного!!!