Дивна пригода
Жив у селі бідний чоловік. Був у нього працьовитий син, який одного дня підійшов до батька і сказав: «Дай трохи їжі на дорогу, і я піду шукати роботу куди очі бачать». Дав йому тато їжі і побажав удачі.
Пройшло декілька днів… Іде хлопець стежиною і бачить білочку. Тваринка була голодна. Хлопець, будучи добрим та щедрим, пошкодував її, дав поїсти і пішов. Іде далі, а там зайчик – теж хоче їсти, хлопець дав окраєць хліба і йому. Так було декілька разів, поки не закінчились у хлопця харчі. І перед ним з’явився Бог, він сказав йому: «Ти дуже добрий і щедрий хлопець, і я хочу допомогти тобі, тому раджу піти у найми до короля». Хлопець так і зробив.
Королю потрібен був радник, а парубок був надзвичайно розумним. Ця робота йому дуже сподобалась. Королю приглянувся новий працівник, і він захотів зробити його принцом. Але вирішив перевірити юнака, давши йому непосильне завдання, щоб впевнитись у його гідності. Перед випробуванням до хлопця з’явився Бог і наділив здібністю говорити з тваринами.
Завдання полягало в тому, щоб прожити тиждень без їжі і води в кімнаті, де було лише маленьке віконце. Хлопчина згадав про своїх друзів і покликав тваринок на допомогу, щоб вони з королівської кухні приносили їжу. Кожного дня від Білочки і Зайчика він отримував харчі, а від птахів – воду. Так він виконав завдання короля і став принцом.
З того часу його родина зажила заможно та щасливо.
Охмак Денис
Допомога мамі
Жила-була дівчинка на ім’я Даринка. Вона була дуже люблячою і веселою дитиною. Її мама завжди старалася зробити все для її щастя, але іноді було багато роботи вдома, і Даринка була готова завжди допомогти.
Одного разу, коли мама уже приготувала обід зогледівшись на кухні побачила, що ще дуже багато роботи. Потрібно було помити посуд, підмести підлогу, нарізати салат. Мама втомилася і присіла на стільчик.
Даринка побачила, як її мама займалася всіма цими справами, і вирішила, що час допомогти.
-Мамо, дозволь мені допомогти тобі, – сказала Даринка, підходячи до неї.
Мама була дуже вдячна. Вони разом взялися за роботу. Даринка мила посуд, а мама нарізала салат. Потім вони разом прибрали кухню. Здавалося, робота йшла вдвічі швидше, коли вони працювали разом.
-Дякую, моя маленька помічнице”, – сказала мама, коли вони закінчили.
-Це було так цікаво, мамо! Я завжди буду тобі допомагати, – відповіла Даринка, обіймаючи свою маму.
Відтоді дівчина завжди старалася допомагати своїй мамі вдома. Вона зрозуміла, як важливо допомагати та підтримувати тих, кого ми любимо. Її мама була їй дуже вдячна за її допомогу, і вони стали ще більше цінувати один одного.
Даринка зрозуміла, що навіть найменша допомога може мати велике значення для тих, кого ми любимо.
Фурсович Анна
Дружба
Одного разу білочка прийшла до зайчика та й каже:
- Привіт, зайчику!
- Привіт, білочко! – каже заєць.
- Зайчику, допоможеш мені назбирати грибочків?
- Добре, домовились…
От вони й пішли.
Збирають, збирають. Набрали цілий кошик здоровенний!
А тут з’являється сердитий голодний вовк і каже:
- Я вас з’їм!!!
- А зайчик був дуже хитрий і як закричить:
- Дивись, вовче, ведмідь!
- Де?! – злякано запитав вовк.
- Ось там…
- Де?!
- Та не там! А там!
І поки вовк «декав» , зайчик із білочкою швиденько утекли.
Прибігли додому захекані та щасливі, бо обдурили ненажерливого вовка. Згодом вони ласували смачним супом, який зварили з зібраних грибочків.
А злий вовк залишився голодним.
Городинець Руслан
Казка про дітей та «Магію Добра»
У маленькому містечку Дубровиця був побудований, на перший погляд, звичайний ліцей – Дубровицький ліцей Дубровицької міської ради. Навчалася в ньому надзвичайна група дітей. Вони не були ні надзвичайно розумними, ні надзвичайно спритними, але були дуже добрими. Це група учнів шостого СГ (суспільно-гуманітарного профілю) класу, яка складалася з маленьких сердець, наповнених добротою та розумінням.
У кожного з цих дітей була своя історія, але всі вони об’єдналися, щоб робити добрі справи. Одного разу, після того, як вони здійснили свою чергову добру справу – допомогли у сортування вторсировини, вони отримали відмінну нагороду – «Магію Добра».
Ця Магія Добра була особливою. Вона надавала дітям можливість вирішувати проблеми та здійснювати мрії, які стосувалися блага всього містечка.
Перша, хто використала «Магію Добра», була Лєра. Вона вирішила створити маленький сад для всіх дітей у ліцеї, де вони могли б насолоджуватися красою природи та ростом свіжих овочів та фруктів, а ще проводити уроки в «Зеленому класі».
Дві Каті Смолянець та Кохно, використали «Магію Добра», щоб збудувати маленький притулок для бездомних тварин. Вони дбали про собачок та котиків, надавали їм їжу та теплоту своїх сердець.
Іванко і Денис вирішили звернути увагу дорослих до проблеми забруднення річок та озер, адже містом протікала така красива річка Горинь, колись судноплавна. Вони долучили до цієї справи і дітей ліцею – згуртувавши їх, щоб разом прибирати сміття і вчасно приймати заходи для охорони навколишнього середовища.
Деякі діти вирішили використати «Магію Добра» для того, щоб допомогти один одному в навчанні, а інші – для того, щоб допомагати своїм рідним та близьким.
Таким чином, завдяки їхнім добрим вчинкам і «Магії Добра», маленьке містечко стало набагато кращим місцем для життя. Ми лише шестикласники, але хочемо вірити, що про наші добрі вчинки та наполегливу працю ще довго будуть розповідати дубровиччани.
Чирук Валерія
Казка про доброго лісника
У далекому лісі «Дукарівка», де деревам далеко за 100 років, жив один лісник на ім’я Данило. Він був відомий своєю добротою та ввічливістю. Кожен, хто зустрічав його, відразу ж відчував щиру, теплу усмішку та ввічливе ставлення.
Одного разу, під час прогулянки по лісу, Данило зустрів маленького їжачка на ім’я Юрась. Іжачок був втомленим і голодним, але відразу відчув, що Данило – дуже добрий лісник.
-Доброго дня, маленький другу. Як ти себе почуваєш? – запитав лісник, уважно дивлячись на їжачка.
-Доброго дня, мій пане. Я трошки заблукав і не можу знайти дорогу додому, – сказав Юрась, відчуваючи полегшення, що знайшов такого доброго лісника.
Не хвилюйся, мій маленький другу. Я тобі допоможу, – сказав Данило.
І так, Данило і Юрась рушили у подорож по лісу. Під час їхнього шляху лісник показав їжачкові найкращі місця де можна поїсти та попити води, а також підказав, як правильно поводитися в лісі.
Після довгої прогулянки вони нарешті дійшли до дому Юрася. Мати іжачка була дуже вдячна лісникові за те, що він врятував її сина та привів його додому в безпеку.
-Дякую вам, добрий лісник. Ви – справжній друг для мого сина, – сказала мати Юрася, обіймаючи Данила.
-Нема за що, пані їжачихо. Я завжди радий допомогти тим, хто потребує цього, – відповів лісничий з усмішкою.
З того дня Юрась та його мати часто згадували хорошого та ввічливого лісника Данила. І самі з того часу намагалися бути такими ж ввічливими та добрими, як і він.
Отож, ввічливість та добро – можуть змінити світ навколо нас.
Семенюк Назар
Про дружбу під зірками
У маленькому містечку Дубровиця, де нічні зорі блищали яскравіше, ніж десь інде, жили двоє найкращих друзів – хлопчик Андрій і дівчинка Вікторія. Вони завжди були поруч, щоб не траплялося.
Андрій був веселим і жвавим хлопчиком, любив грати у футбол, навіть відвідував футбольну секцію в ліцеї та завжди був готовим на пригоди та веселощі. Віка ж була тихою і доброю, з мрійливими очима, які завжди шукали чарівність та красу у навколишньому світі, а ще старанно навчалася та була відмінницею у їхньому класі.
Хоча вони були дуже різними, але саме це робило їх такими неперевершеними друзями. Вони завжди підтримували один одного та допомагали у різних ситуаціях.
Одного разу, коли Андрій втратив свій улюблений футбольний м’яч, він був дуже сумним. Віка підійшла до нього і вирішила допомогти. Вони разом вирушили на пошуки, долаючи кожен куток ліцею.
Під час своїх пошуків вони відкрили багато цікавих місць на території їх освітнього закладу та пригод, які залишалися у їхніх серцях назавжди. І хоча їм не вдалося знайти м’яч, вони зрозуміли, що справжня цінність полягає в самому процесі, а не у результаті.
Так вони стали ще кращими друзями, пізнавши один одного ще більше під час своїх пошуків та пригод.
З кожним новим днем їхня дружба ставала сильнішою, як зорі на небі, що спостерігали за ними з великої висоти. Вони знали, що ніщо не зможе розлучити їх, оскільки їхня дружба була така міцна, як самі зірки.
Вони продовжували дружити, ділитися радістю та підтримували один одного, завжди поруч, навіть коли небо було покрите хмарами.
…А м’яч Андрій навмисне заховав)…
Холявко Вікторія
