Ну, от і все, скінчилися уроки…
Ну, от і все, скінчилися уроки,
Шкільні дзвінки пішли у небуття.
Ми робимо свої найперші кроки
У самостійне і складне життя.
Ну от і все… Прозвучали останні акорди прощального дзвінка, дописано останню контрольну, розказано вірші, вивчено всі параграфи.
У кожного є своя пора щастя, пора радості. Для нас – це дитинство, юність, така собі безтурботність. Прощавай надокучлива форма, нав’язливий режим, опікунство вчителів та батьків. Здрастуй свобода, дорослість, невідомість!..
А чи дійсно ми цього хочемо? Змінити ніжний голос мами на пронизливий дзвінок будильника, смачні сніданки на сухі бутерброди, турботу батьків на самостійність.
Ні, як важко враз стати дорослими, приймати важливі рішення, від яких залежатиме моє майбутнє, моє життя. Життя, де багато нових друзів, цікаве невідоме, а ще незалежність…
Ще поки звучить прощальний вальс, класний керівник дає слушні поради, батьки благословляють, ще тоді ми живемо тут, дихаємо, віримо. А завтра… воно просто залишиться в думках, спогадах, на сторінках минулого. Життя продовжується, не хочеться повертатися назад, а просто потрібно взяти з минулого віру вчителів, сподівання батьків і наші мрії на майбутнє.
Рідний ліцею! Не прощавай, бо я ще повернуся!
Випускники гуртка юних журналістів «Есей»
