Вербівське озеро
Літо – чудова пора, коли ми можемо відпочивати як душею так і тілом. Чудовою ліцейською традицією став літній виїзд з ночівлею на Вербівське озеро. Цей рік не став виключенням, тому кафедра історії разом із дирекцією організували нам , учням, чудову поїздку. Чесно кажучи, багато ліцеїстів марили цим із самого початку року, адже для багатьох це був перший досвід у кемпінзі, тому ідея була підтримана з ентузіазмом. Компанія назбиралась чимала: майже весь ІФ, декілька учнів з П,С,ФМ профілів, звісно, на чолі з вчителями: Кедруком В’ячеславом Петровичем, Боковцем В’ячеславом Миколайовичем, Білотіл Галиною Іванівною, Деменко Тетяною Миколаївною, Берестенем Сергієм Володимировичем, Гаврильчик Лілією Вікторівною та Довганюк Тетяною Василівною.
Спочатку ми закупили продукти, а потім, спакувавши речі, поїхали у передчутті чудового відпочинку. Дорога до озера в шкільному автобусі була досить співочою та музичною: Сергій Володимирович нарахував аж 56 пісень, що їх ми частинами заспівали. Захоплені тутешньою природою, ми почали розкладати палатки. Звісно, виникали значні труднощі, але з досвідченими педагогами нічого не страшно. Наші наставники допомогли у цій нелегкій справі. Потім жіноча половина нашого колективу приготувала легкий ланч, після нього, трохи відпочивши з дороги, ми пішли купатись. Вода була неймовірною, всі охоче плавали . Згодом настав час варити вечерю, що багатьом дуже сподобалось робити, адже нечасто доводиться працювати такою чудовою компанією та ще й готувати на багатті. Меню було узгоджене спільно: гречка з м’ясом, овочеві салати та уха. Страви вийшли неймовірно смачними, тому вечеря потішила наші смакові рецептори. Вечір, незважаючи на стрімку навалу комарів, обіцяв бути епічним. Мабуть, моментом, які запам’ятали усі, був чай за рецептом В’ячеслава Миколайовича з особливим інгредієнтом – перцем. Позбувшись терпкого присмаку у роті , переживань та незадоволення, ми заварили нормальний чай та зібрались біля вогнища. Заради цієї атмосфери і варто було їхати. Розпочалось усе з гри в міста , виявляється їх є набагато більше, якщо підключити уяву та гумор. Згодом вчителі запропонували традиційну гру «Показуху», правила якої передбачали показувати певні речі, явища, предмети членам команди. І тут ми розділились на два одвічні запеклі табори – учні та вчителі. Це дійство було захопливим та дійсно дуже цікавим. Запал не покидав нікого – всім хотілось виграти, але перемогла дружба. Потім наші душі забажали пісні і розпочався пісенний баттл , який теж виявився запеклим, але щирим. О дванадцятій ночі табір став трішки меншим, адже сон взяв над багатьма гору, проте найвідважніші не пошкодували і отримали багато емоцій та вражень від сходу сонця, нічної кави, ну і , безумовно, страшних історій.
Ранок став повним фіаско: дощ зруйнував всі плани і частково настрій, ми були змушені їхати додому, але він зовсім не вплинув на загальне враження від поїздки, яку ми запам’ятаємо на все життя.
Від себе хочу додати, що це чудово, коли вчителі співпрацюють з учнями у неформальному середовищі, майже на одному рівні, це зближує і показує, що колектив – це одне ціле. Я ще раз пересвідчилась у тому, що наші педагоги дійсно веселі та щирі люди, які гідні поваги і розуміння. Хотілося б від імені всіх ліцеїстів подякувати організаторам цієї поїздки та всім , хто їй посприяв. Спасибі вам за емоції та неймовірні враження.
Сахвон Мирослава, учениця ІФ-1